ОСТАП
______________
Козак-характерник, славетний Остап
Ніколи з боїв не вертався назад
Без доброї звісточки про перемогу
І де б не блукав по життєвим дорогам
У Господа Бога міцна його віра
Бо кров християнська тече в його жилах
Роки тренувань, загартований воїн
Він повністю слави своєї достоїн
З кремезною постаттю, шабля на боці
І шрам від ворожого списа на щоці
Нагадував всім про химерні часи
Коли ворогів було скрізь, як роси
Минула давно та лихая година
Тепер у селі збудував він хатину
За рік одружився, дітей позаводив
А батько його був в селі воєвода
Жили не тужили і горя не знали
Та звістки тривожні приходити стали
З далеких кордонів татарської межі
Що знову вогні запалали на вежах
Ідуть яничари на них сараною
Бажаючи крові, з новою війною
Та він не зважає, чого нервувати?
Як прийде війна, то почнім воювати!
Все інша халепа його хвилювала
Вовки до села наближатися стали
Вбивали собак, на корів нападали
Худобі і людям життя не давали
Вогню не бояться, без жалю і страху
Скеровує їх ватажок-сіромаха
Жорстокий і спритний, як вітер пустелі
Маленьких дітей викрадає з оселі
Він бачить, біду щоб відвести від хати
Потрібно того ватажка вполювати
Підвівся, мов жайвір із самого рання
Пістоля узяв на своє полювання
Пішов, залишивши удома сім’ю
Не знав, що за доля спіткає йому
Миттєво у лісі з природою злився
Немовби у звіра він перетворився
Як кішка вночі свою здобич знаходить
Він ставить пастки, обережно підводить
На відстань для пострілу жертву свою
Життя злого вовка висить на краю
Нарешті за пагорбом він його ранить
Звір ще тікає, а сонце так палить
Сліди залишає від стомлених лап
Все ближче до нього підходить Остап
Полює на вовка четверту добу
Поверхня землі, ніби карта йому
Показує напрямок краплями крові
І врешті, здається цей звір козакові
Знесилене тіло лежить на дорозі
Дихає важко, піднятись не в змозі
Остап підійшов, витяг люльку домашню
Дірку від кулі побачив вчорашню
Поцілив усе-таки клятого звіра
Рідне село може спати спокійно
Вірний пістоль не підводив ні разу
З першої кулі влучає одразу
Не буде худобу тепер викрадати
Лякати жінок та дітей забирати
Козак витер піт, свою шаблю дістав
І голову вовка за мить відрубав
Постояв хвилинку, тютюн покурив
Здобич підняв і додому побрів
Вертатись далеко, та легкість в ногах
Козак-характерник в походах засмаг
Сонечко світить, та річка тече
А вдома сім’я зачекалася вже
Жінка кохана і діти хороші
Він навіть не чує ваги тої ноші
Іде через річеньку биструю вбрід
Та мріє про хату і ситний обід
І все-таки щось на душі неспокійно
Тривога до нього приходить повільно
Чує серденько козацьке негоду
Кожну хвилину прискорює ходу
Аж раптом від нового подиху вітру
Здалеку димом запахло так гірко
В кінці його шляху, у рідній сторонці
Чорною хмарою встелено сонце
Остап поспішає, спізнитись не хоче
Вибіг на пагорб, підвів свої очі
Побачив, і сльози в очах заблищали
Татари загоном у селищі стали
Грабують будівлі і спалюють церкви
Вбивають дітей, закатовані жертви
Лежать на шляху у калюжах кривавих
Страшніші за звіра лихі яничари
На гілці дубовій висить його родич
Він бачить це з пагорба, кидає здобич
Біжить навпростець через балку до тіла
Впізнав свого батька, прокинулась сила
В козацьких очах, повних гніву і болю
Підвівся з колін, і на бій з татарвою
Один проти всіх він пішов навпростець
На гілці хитався загиблий отець
Холодним вогнем його очі палають
Виходить на шлях, вартові вибігають
Швидкість набрав, оминає паркани
Він мітить у центр ворожого стану
Татари уже за два кроки до нього
Прокльони волають на ламаній мові
Хтось уже кинувся з поглядом лютим
Кривим ятаганом хотів рубонути
Остап від удару, як кіт ухилився
Підсічку зробив, і назад відкотився
Поцілив сусідньому ворогу в пах
Стрибнув, наче вітер у нього в ногах
В повітрі дістав блискавично шаблюку
Махнувши, відтяв яничарові руку
І знов рубонув, опустившись на ноги
Його супротивник упав на дорогу
Не встигло ще тіло скінчити дрижати
Остап іще двох починає рубати
Лезо нагострене пісню співає
Смуги криваві в повітрі лишає
Дві кулі повз вуха йому просвистіли
На два сантиметри козак від могили
Та байдуже було, осліплений гнівом
На те не зважав він, татарського сина
Косив, як серпами по осені жито
Ворожою кров’ю навкруг все залито
Майстерні кульбіти, підсічка, удар
Іще один падає вниз яничар
Остап через нього в повітря стрибає
Із оберта дві голови відсікає
Чітко на ноги за ним опустився
Іще один ворог навпроти з’явився
Він вдарив його, рубонув передпліччя
Умилося кров’ю засмагле обличчя
Стрій поламався ворожий без ладу
Чує татар, підбігаючих ззаду
Перший на нього вже списа підняв
Остап свій пістоль двозарядний дістав
Не дивлячись, руку назад відкидає
Пальцем обидва гачки натискає
Хвилю свинцеву впритул розрядив
Два отвори в тілі ворожім зробив
Кулі наскрізь через тіло пройшли
Загибель десяткам татар принесли
Славетний козак, загартований в битвах
Уголос кричить християнську молитву
Летить, як стріла, ніби страху не знає
Усіх ворогів на шляху розтинає
Залізний наплічник комусь прорубав
Пощерблену шаблю об нього зламав
Стрибнув уперед, по землі прокотився
Уникнув пошкоджень, між двох опинився
Проходить у ноги, за спину кидає
Криві ятагани з землі підбирає
В обидві руки, смертоносним розмахом
Ворожими лезами, сіючи страху
Рубає наліво-направо вражину
Заляпані кров’ю тілесні частини
Летять у повітрі за ним на всі боки
Кричать та волають татари жорстокі
Бійня триває вже третю годину
На сотню людей обідніла вражена
Останні уже нападати не хочуть
За спинами інших сховатися хочуть
Остап не жаліє, нещадно рубає
За вбитого батька татарів карає
Він бачить попереду рідну домівку
Шумить вітерець на високих верхівках
Дерев, що колись його батько садив
Стрій ворогів до кінця порідів
Топчеться в купі поламаний стан
Всередині мнеться наляканий хан
Як листя під вітром дрижать охоронці
Жаліють, що гостями в нашій сторонці
Остап підійшов, в очі їм посміхнувся
Камінь підняв, і на них замахнувся
Чкурнули татари урозтіч по полю
Як зайці від вовка, така вже їх доля
Один тільки хан на коня не встиг сісти
Не міг у стремена ногою залізти
Козак ще хвилинку його почекав
Поки не залізе, пістоля дістав
Кулю свинцеву у нього вгатив
Вершник на землю з коня полетів
Упав, наштрикнувшись на гострий паркан
Помер, як собака, втікаючи, хан
Остап забігає у рідну хатину
Кричить у весь голос, шукає родину
Від горя не знає куди себе діти
Нікого не бачить, де жінка, де діти?
І тільки надумав надвір повертатись
Як раптом згадав, яка казав їм ховатись
Не чутно було щоб ні слуху ні духу
Ні подиху вітру, ніякого звуку
Козак-характерник ховатися вміє
Майстри маскування навчати уміють
Звичайних людей, як уникнути лиха
Негоду, як тінь, пересидіти тихо
Коханий, це ти? – Чує голос позаду
Остап обернувся, усміхнений, радий
Стоїть його жіночка, ціла, здорова
А з нею малята, пропала тривога
Обняв їх, і сльози в очах заблищали
Вийшли із хати, на сонечку стали
Скінчилась біда, тільки в серці скорбота
Попереду стільки сумної роботи
Зробити їм треба, людей поховати
Та з чистого аркуша знову почати
Життя, що вони, як ніхто заслужили
Не згасне вогонь православної сили
У серці хоробрім палає яскраво
Козацькому роду пошана і слава!
